Перша подорож, Або все, що потрібно знати автостопнику-початківцю

У травні 2016 року я познайомилася з азами автостопу, знайшла однодумців і твердо вирішила спробувати такий романтичний вид пересування. Різні побутові проблеми не давали виїхати, але 05.08.2016 року я просто кинула всі справи, зателефонувала другу Віталію та разом із ним вирушила стопом на море, щоб випити на пляжі каву. Для «ознайомлення» було обрано найкоротший маршрут Харків-Кирилівка.

Перші кроки. Виїжджаємо з Харківської області

Вирушати довелося вночі, бо Віталій приїхав після роботи, а мені хотілося виїхати зараз.

Початківцям автостопникам наполегливо не раджу їхати вночі! Краще вибратися на світанку, тому що вночі ризикуєте заїхати в місце, де машин взагалі не буде.

О 19:00 ми стали біля смт Покотилівка (Харківський район) на Сімферопольській трасі (за мостом у Бабаї). Нам було зручно гальмувати машини саме тут – я зараз мешкаю в Покотилівці. Можна стопити і одразу за містом на виїзді – це трохи ближче.

Простояли на трасі близько 15 хвилин, після чого суворий чоловік довіз нас до селища Високий. Він знаходиться поряд із Покотилівкою, тож далеко ми не поїхали. Потім ніхто не зупиняв, та й машин було мало, тож пішли пішки у бік найближчого містечка. Вже майже стемніло, як ми опинилися біля Мерефи, де нас підвіз добрий дядько до центру. Тут ми попили кави і чудовим чином відразу ж зупинили товариського чоловіка, який довіз нас до залізничного Ліхачова (вже ближче до краю області).

Як виявилося, нам зовсім туди не потрібно було, тому ми зробили величезний гачок і витратили ніч у нікуди.

Рекомендую заздалегідь цікавитися про траси, вибирати найзручнішу та найжвавішу, не згортати з неї!

З Лихачове вночі виїхати неможливо, бо машин немає зовсім. Довелося прочекати електричку до Лозової (чекали 4 години). У Лихачовому ми опинилися о 22.00, а електричка прикотилася о 2.08. Доїхали до Лозової (безкоштовно), потім вийшли та пішли у бік Дніпропетровського шосе. У центрі міста до нас під'їхав таксист і сам спитав, чи треба допомогти. Ми назвалися автостопниками, і він безкоштовно довіз до краю селища.

Не бійтеся зупиняти таксі! Серед таксистів теж чимало добрих людей..

Далі довелося йти пішки, адже за всю ніч проїхало трохи більше 30 машин. Ми йшли полями і посадками в цілковитій темряві з 3:00 ночі. Зустріли світанок - він був шикарний. Вранці зробили привал, трохи відпочили на природі. Потім знову рушили в дорогу.

Фото-0057

Обов'язково беріть теплі речі! Навіть улітку, коли температура повітря вдень до 40 градусів за Цельсієм, уночі вона падає до справжнього холоду. Ми замерзли, хоч і не були сильно роздягнуті.

Майже встигли розчаруватися, але о 7:00 ранку раптово зупинив цікавого чоловіка, який довіз нас до самого Дніпра. Як з'ясувалося, ми майже дійшли до Дніпровської області – до неї залишалося лише 10-15 км.

Дніпро. Я люблю Дніпро!

До Дніпра під'їхали о 08:30. До його центру приїхали маршруткою. Проїжджали чудовий міст через річку Дніпро – нагадало виїзд із Києва. Дуже красивий вид!

Візьміть із собою хоч трохи грошей – для страховки та щоб пересуватися містом. Автостопників переважно підбирають вже на виїзді з міста.

Центр Дніпра чудовий, нагадує Харків. Порадував напис «Я люблю Дніпро», ззаду якого розташована двоповерхова карусель (прямо в центрі!). Вулиці міста чисті та широкі, будинки різні: звичайні, класичні, оригінальні. Порадували ціни на транспорт та їжу – дешевше, ніж у Харкові. Погулявши трохи центром, поїхали на Запорізьке шосе. Благо, у Дніпрі дуже багато автобусів та тролейбусів, які їдуть прямо до виїзду з мегаполісу (зупинка «Тополь-3»).

Від цієї зупинки до кінця міської межі метрів 500, може, трохи більше. Щойно стали трохи далі написи «Дніпро бажає щасливого шляху!» (або якось так), нам відразу зупинили молодий хлопець і приємна жінка. Це сталося об 11.30. Вони довезли нас до Запоріжжя (о 12.30 ми вийшли з машини).

Запоріжжя – місто-лабіринт

Від місця, де вийшли з машини, і до траси, що веде на морські курорти (вона там одна, потім розходиться на Бердянськ, Джанкой, Кирилівку, Маріуполь та інші міста) довелося йти ще близько години-півтори. Запоріжжя не сподобалося – велике місто, довго бродили ним.

Неймовірно пригнічує задушливе повітря, через яке важко дихати. Рослинність висохла, людей вдень на вулицях практично немає. Лише поївши морозива, ми трохи прийшли до тями.

Вийшли на потрібну трасу, до виїзду із міста доїхали маршруткою. Виявилося, водій думав, що ми їдемо платно. Дізнавшись, що ми автостопники, він люб'язно назвав занижену ціну до Маріуполя – лише 150 грн із двох. Але ми вирішили вийти, і тут же сіли на попутку. Нас підібрали два чудові хлопці, які розповідали, як самі одного разу стопили. Навіть підібрали по дорозі батюшку-автостопника. Потім нас висадили біля автовокзалу, і довелося пройтися пішки на гірку, щоб уловити попутку.

Простояли близько години і тут пощастило – зупинили два веселі хлопці, які довезли до моря (до Федотової коси). Виспалися, доки їхали. Море побачили 06.08 о 18:00. Якби виїхали вранці, приїхали б до цього ж часу. Через непотрібний гак витратили багато зайвого годинника.
Так що до Азовського моря від Харкова стопом їхати від 8 до 17 години, як пощастить.

Море - натуральне диво

Радості нашої не було меж! Відпочили на пляжі, посиділи в чудовій компанії (з моєю сестрою Ганною, вона працювала на Федотовій косі), побачили мою маму Анжеліку (працювала там же). Помилувалися зірками, морем, заходом сонця, морським штормом і гігантськими хвилями, випили сидра.

Після такого захоплюючого проведення часу, залишилося "заполірувати" все міцним сном. Почали шукати місце ночівлі. Це виявилося складно, але здійсненно. Зрештою ночували прямо на пляжі, втрьох, на покривалі. Речі віднесли на базу відпочинку сестри, тому телефону з собою не було, не вдалося сфотографувати нічліг. А як хотілося! 🙂

Ночувати на березі моря – неймовірне задоволення! Прокидатися під шум хвиль чудово! Особливо, коли поруч дві добрі людини. Так, це дуже «бомжацький» спосіб життя, але лише такий здатний навчити справжньому життю та свободі. Так навчав великий Чак Паланік. 🙂

Раджу брати з собою намет. Ми не брали, оскільки спочатку не розраховували ночувати на морі. Але воно настільки зачарувало нас, що врешті-решт вирішили залишитися.

Потім позасмагали ще до 11.00, купувалися, порозсікали хвилі, що розбушувалися. Віталій навіть запропонував ще залишитися, але треба було їхати, щоб надвечір бути вдома. Неохоче зібралися, поїли в кафе (дешево і сердито), я помила голову в платному туалеті під краном. Це було незручно, скажу вам! Але досвід.

Про купатися і думати не варто, тому що душових не знайшли, а на базі відпочинку у сестри вода подавалася лише у певні години увечері. Так що дві доби ми не купалися, не рахуючи солоного моря. У цьому тяжка доля всіх автостопщиків.

Дісталися виїзду з Кирилівки (прогулялися пляжем до неї) і стали чекати транспорт. За 15 хвилин вирішили йти далі, дійшли до виїзду з Федотової коси, потім ще далі. О 13:00 ми все ще стояли на трасі, тож сіли у маршрутку до Мелітополя, заплативши по 40 грн. Ми дуже замучалися, і, порадившись, вирішили їхати додому потягом. Хотілося ще пригод і автостопу, але для першої подорожі було все ж таки достатньо.

Приїхали на Ж/Д у Мелітополь (красиве місто!), запитали щодо квитків на поїзд до Харкова, а їх не виявилося. Вирішили почекати поїзда та спробувати домовитись із провідником. Нам це вдалося, і за годину ми вже їхали на другому поверсі двоповерхового чеського поїзда класу люкс. Квитки коштували по 205 грн, а ми заплатили провіднику майже все, що у нас із собою було, але вийшло все одно дешевше – 275 грн на двох.

О 20:15 ми вже були у Харкові на Південній залізниці. Особисто я виявилася вдома 7.08 о 20:55, а Віталій поїхав із друзями гуляти, невгамовний! 🙂

Висновки та поради автостопникам-початківцям

З собою майже нічого не було. Ми взяли змінні речі та взуття, воду, ніж, покривало, гроші, блокнот, ручку, гребінець, мило, зубні щітки та пасту, телефони, зарядки. Це з розрахунком на шлях, довжиною в дві доби. З того, чим користувалися, але не брали із собою – це шампунь (брала у сестри), карту (орієнтувалися самі), їжу (купували), воду (шукали, як могли).

Так що список речей автостопника, який вирушає в дорогу хоча б на три доби чи тиждень, повинен містити:

  • змінні речі, спідня білизна, взуття;
  • предмети особистої гігієни;
  • воду (питну та технічну);
  • серветки вологі;
  • їду;
  • ніж;
  • покривало, спальник та/або намет;
  • блокнот та ручку;
  • одноразовий посуд;
  • голку з ниткою;
  • карту;
  • телефон та/або камеру, заряджання;
  • гроші хоча б на пересування містами (на це у нас пішло близько 20-25 грн на двох).

На більш тривалий термін у дорозі краще взяти більше речей, орієнтуючись на свої потреби та дорогу.

Також ми зрозуміли, що 90% невдачі стопа у вибраному місці. Як тільки міняєш місце і знаходиш більш вдале - машина зупиняється. Вдалині місця - це зупинки або там, де є узбіччя і можливість під'їхати до тих, хто голосує, не заважаючи потоку машин. Вас має бути видно здалеку , Тому потрібне відкрите місце і не за поворотом. Нам щастило біля заправок.

Багато водіїв жестами показували, що треба відійти подалі чи поміняти місце. Двічі ми сіли в машини тільки завдяки такій допомозі.
Так що дивіться на шоферів і звертайте увагу на їх підказки.

Нічого не бійтеся! Ми йшли вночі такими місцями в непроглядній темряві, де за всіма законами жанру нас мали вбити. Навіть неадекватні хлопці ззаду на скутерах проїжджали (як у страшних трилерах). Спочатку було страшно, але потім немовби зродилися з місцевістю. Вдень взагалі страшно не було ніде. Усі водії траплялися добрі та товариські, з ними було приємно їхати. Тож поїздка виявилася вдалою і запам'яталася лише добрим.

Ми зробили такі висновки:

  1. Автостоп – це добре та цікаво.
  2. Мандрувати стопом недовго.
  3. Боятися нічого, адже зупиняються лише добрі люди.
  4. Немає нічого неможливого.
  5. З будь-якої точки А можна доїхати до будь-якої точки Б. Максимум – доведеться пройтися.
  6. Ночувати на природі круто.
  7. Потрібно детально планувати дорогу та шукати жваві траси.

А ще важлива компанія. Одному буде нестерпно нудно, але більше трьох пасажирів візьме далеко не кожна машина. Вдвох стопити – ідеальний варіант. сенсі висловлювання).

На закінчення

Це був лише перший тріп, тому нашу дорогу не можна назвати повноцінним автостопом. Та й їхали ми недалеко. Зате зробили висновки, набралися досвіду та незабутніх емоцій.

Мандруйте! Насолоджуйтеся життям! Займайтеся улюбленою справою! Для цього не потрібні гроші, для цього потрібне велике бажання, що розриває на шматки сумніви, страхи та «відсутність часу».

Слава Україні! Героям слава!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

<>
© 2022: HochyInUa | Travel Theme by: D5 Creation | Powered by: WordPress
Translate »
Вверх!